На пагорбах біля Дніпровського лиману колись стрімко оберталися десятки крил. Тут, у степових селах сучасної Станіславської громади, вітер не був лише примхою природи — він був джерелом сили. У громадах, що завжди жили хлібом, саме вітер давав змогу перетворити зерно на борошно, рухати механізми, створювати працю з повітря. Вітряки стали не лише елементом господарства — вони стали частиною ландшафту, культурної пам’яті, самоідентифікації.
