Станіслав — одне з найдавніших сіл Херсонщини, розташоване на мальовничому узбережжі Дніпровсько-Бузького лиману. Його архітектурна спадщина — це не лише матеріальні свідки минулого, але й цінні орієнтири, що зберігають пам’ять про суспільне, культурне та економічне життя громади протягом кількох століть. Кожен об’єкт описано з урахуванням історії його створення, архітектурних особливостей та сучасного стану.

На пагорбах біля Дніпровського лиману колись стрімко оберталися десятки крил. Тут, у степових селах сучасної Станіславської громади, вітер не був лише примхою природи — він був джерелом сили. У громадах, що завжди жили хлібом, саме вітер давав змогу перетворити зерно на борошно, рухати механізми, створювати працю з повітря. Вітряки стали не лише елементом господарства — вони стали частиною ландшафту, культурної пам’яті, самоідентифікації.

Якщо спробувати уявити маяк, перше, що постає в уяві — це скелястий берег, удари хвиль, туман і самотня вежа на краю землі. Але Хаблівський задній маяк зруйнує це стереотипне уявлення. Він не стоїть на березі. І навіть не бачить моря. Він височіє серед степу, за шість кілометрів від води, у полі між селом Олександрівка Херсонської області та селом Лупареве на Миколаївщині. Це один із найвражаючих, хоча й маловідомих маяків України.