Вітряки Станіславської громади

ВСТУП: Силою вітру — силою землі

На пагорбах біля Дніпровського лиману колись стрімко оберталися десятки крил. Тут, у степових селах сучасної Станіславської громади, вітер не був лише примхою природи — він був джерелом сили. У громадах, що завжди жили хлібом, саме вітер давав змогу перетворити зерно на борошно, рухати механізми, створювати працю з повітря. Вітряки стали не лише елементом господарства — вони стали частиною ландшафту, культурної пам’яті, самоідентифікації.

Протягом XIX і початку XX століття Станіславщина — як і вся південна Україна — пережила справжній "вітряковий бум". Високі млини з кам’яними стінами та дерев’яними шатрами підіймались на найвітряніших місцях сіл і працювали без упину. Їх ставили окремо, іноді групами, іноді — цілими поясами, що позначали “силует села” в очах подорожнього.

Сьогодні від більшості з них залишилися лише спогади, світлини, контури фундаментів і ледь помітні обриси в пам’яті старожилів. Проте вони досі промовляють до нас — через музейні експонати, відбудовані споруди, краєвиди, які пам’ятають їхню присутність. І ця історія заслуговує бути збереженою.

Млин із с. Олександрівка в Пирогово. Фото Андрія Авдєєнка

Походження та поширення вітряків на півдні України

У степах Північного Причорномор’я, де вітер ніколи не зникає, а рівнини відкриті до небокраю, вітряки з’явились не випадково. У другій половині XVIII – першій половині XIX століття, після ліквідації Запорозької Січі та заселення цих земель новими хвилями переселенців, потреба в ефективному перемелюванні зерна зросла в рази.

На півдні України прижилися, перш за все, шатрові або так звані "голландські" вітряки. Їхня конструкція передбачала нерухоме кам’яне або дерев’яне тіло млина й обертовий верх — шатро, до якого кріпились крила. Така система дозволяла змінювати напрямок лопатей відповідно до вітру, що було ідеально в умовах степу, де напрям вітру часто змінюється. Саме ці млини й стали домінуючим типом у Станіславській, Широкобалківській та Олександрівській місцевості.

Цікаво, що форма млинів — кругла в плані — була не лише естетичним, а й функціональним рішенням. Вітряки з круглим перетином краще протистояли сильним степовим вітрам, менше зазнавали ерозії й рівномірно розподіляли навантаження на конструкцію. Камінь, з якого їх зводили, зазвичай був місцевий — черепашник, легкий у видобутку й достатньо міцний.

Млин у селі був більше, ніж просто споруда. Це був символ добробуту, центр місцевої економіки, місце зустрічей, обмінів, розмов. Кожен вітряк мав господаря, кожен мав ім’я, історію, свою долю. А іноді — і власну пісню, бо звук обертових крил у полі міг супроводжувати дитинство, молодість і працю кількох поколінь.

Млин в с. Олександрівка. Фото з Білозерського районного музею імені Дмитра Багалія

Вітряки села Станіслав: панорама на гравюрі

Село Станіслав, розташоване на високому мисі над Дніпровським лиманом, упродовж століть зберігало образ справжнього степового хліборобського центру. І доказом цього є не лише спогади старожилів, а й унікальне візуальне джерело — гравюра 1855 року, створена британським офіцером. Вона була надрукована в лондонському журналі “The Illustrated London News” у розпал Кримської війни.

На цій гравюрі, де зображено Станіслав із видом на лиман, виразно видно щонайменше шістнадцять вітряків. Вони височіють на пагорбах і піщаних терасах, формуючи лінію, що ніби окреслює верхній край села. Їхні темні силуети контрастують із відкритим простором неба і спокійною водною гладдю лиману — і тим самим стають своєрідною “короною” населеного пункту.

Ця панорама — не лише художнє зображення. Це цінне історичне свідчення, яке дозволяє оцінити масштаби млинарства у Станіславі середини XIX століття. Шістнадцять вітряків у кадрі — це не виняток, а типовий стан справ у господарсько активному селі, яке мало великі запаси зерна, відповідно — потребу у борошні для власних потреб та для збуту.

Млини ставили на найвищих точках села — це не лише покращувало їхню продуктивність, але й робило їх видимими здалеку. За млином часто й орієнтувалися в дорозі. Вони формували візуальну вісь села, його господарське “ядро”, й одночасно — образ, який зберігався в пам’яті тих, хто виїздив і повертався.

Хоча жоден зі станіславських вітряків не зберігся до нашого часу, завдяки старим гравюрам ми маємо уявлення про їхню кількість, роль і місце в просторовій організації села.

Гравюра с. Станіслав 1855 року. Джерело: https://surl.li/mhkjrv

Вітряки села Широка Балка

Село Широка Балка також має глибоку млинарську традицію. За спогадами мешканців та фрагментарними архівними даними, на початку ХХ століття тут працювали понад десять вітряків, розташованих переважно вздовж головних вулиць та на підвищеннях, відкритих до південного вітру.

Архітектура широкобалківських вітряків відповідала класичному південному типу: двоповерхові, круглі в плані, з товстими стінами із черепашника. Їхня верхня частина — шатро у формі перевернутого човна — була вкрита деревом або обтягнута парусиною, що захищала деревину від дощу та вітру. До шатра кріпилися чотири довгі крила, що вловлювали вітер і передавали рух дерев’яним валам усередині, які крутили жорна.

Млин у селі Широка Балка (архівне фото). Джерело: Коляда Ю. Ф. Народні мотиви в архітектурі старовинних українських млинів/Ю. Ф. Коляда. - С. 24-27.

Цікаво, що жорна та інші внутрішні механізми часто виготовлялись вручну з дуба, ясеня або сосни, із високим рівнем майстерності. Усе це створювало вітряк, який працював десятиліттями без капітального ремонту, лише за потреби змінюючи обшивку шатра чи мастило.

Одним із найвідоміших млинів села був той, що стояв на перетині нинішніх вулиць Херсонське шосе та Молодіжна. Його добре пам’ятають старожили, а також він зафіксований на довоєнних фотографіях. Цей млин, як і більшість інших, був знесений у середині ХХ століття — або через зношення, або через централізацію перемелювання зерна на великих колгоспних млинах.

Сьогодні в Широкій Балці немає жодного збереженого вітряка, проте їхня пам’ять жива в місцевих назвах, у переказах, у ландшафті.

Олександрівський млин з середини. Фото Андрія Авдєєнка

Млин з села Олександрівка: відродження після 100 років тиші

Серед усіх вітряків Станіславської громади лише один пережив свою смерть і народився вдруге. Це млин з села Олександрівка, який був перевезений до Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів, Київ) і в 2023 році пройшов повну реконструкцію — майже через 50 років занедбаності.

Побудований наприкінці XIX — на початку XX століття, цей вітряк є типовим представником південного українського млинарства. Його тіло було складене з місцевого черепашнику, дах — шатровий, крила широкі, обтягнуті полотном. Усередині були жорна, зубчасті механізми, вертикальні і горизонтальні вали — все виготовлене вручну, без жодного цвяха.

Олександрівський млин. Архівне фото. Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=Y_71g0qNeE4

У 1973 році вітряк, уже в неробочому стані, був демонтований і перевезений до музею просто неба — для збереження як зразок архітектури Причорномор’я. Проте з роками він зазнав повного знищення: дах завалився, деревина згнила, обертові механізми втратились, частину споруди розібрали.

І ось у 2023 році, в час, коли Україна веде боротьбу не тільки за свою територію, а й за культурну ідентичність, відбулося справжнє диво: за ініціативою меценатів, працівників музею та реставраторів, млин був повністю відбудований. Використовувалися дуб, осика, сосна, оброблені вручну — так, як це робили сто років тому. Усе — без жодного промислового вузла.

Нова конструкція вийшла максимально наближеною до автентичного зразка. Крила рухаються, шатро обертається, механізм працює. Млин не лише відтворений — він знову ожив. І в цьому є глибока символіка: вітряк із села Олександрівка — єдиний представник млинарської спадщини громади, який зберігся фізично і був піднятий із руїн.

Його відновлення стало знаком стійкості культури, в якій навіть такі прості речі, як млин, мають значення — бо вони говорять не про технологію, а про зв'язок з землею, працею, витривалістю і спадком.

Дах Олександрівського млина. Фото Андрія Авдєєнка

Список використаної літератури:

1. Свирида Наталія. У київському музеї представлять реконструйований 100-річний вітряк з Олександрівки. 2024. URL: https://surl.li/cqhxek 

2. У Пирогові відкрили відреставрований сторічний млин з Херсонщини. 2024. URL: https://history.rayon.in.ua/news/706452-u-pirogovi-vidkrili-vidrestavrovaniy-storichniy-mlin-z-khersonshchini

3. Кісільова Ваалерія, Ємельянов Генадій. У музеї в Пирогово відновили 100-річний млин з Херсонщини. 2024. URL: https://www.vikka.ua/novini/kultura/u-muzeyi-v-pyrogovo-vidnovyly-100-richnyj-mlyn-z-hersonshhyny-video/

4. Вітряк із с. Олександрівка. URL: https://www.pslava.info/Kyiv_VitrjakIzSOleksandrivka_2003ZvidPam2,329586.html

5. Село Широка Балка. URL: https://www.facebook.com/share/g/1c5ek6pemc/