Архітектурні пам'ятки села Станіслав
- Відділ ОКМСТ Станіславської сільської ради
- 5 днів тому
- Читати 12 хв
Вступ
Станіслав — одне з найдавніших сіл Херсонщини, розташоване на мальовничому узбережжі Дніпровсько-Бузького лиману. Його архітектурна спадщина — це не лише матеріальні свідки минулого, але й цінні орієнтири, що зберігають пам’ять про суспільне, культурне та економічне життя громади протягом кількох століть.
Кожен об’єкт описано з урахуванням історії його створення, архітектурних особливостей та сучасного стану. Окрема увага приділяється тим пам’яткам, які зазнали пошкоджень або втрат під час бойових дій у 2022–2025 роках, а також тим, що потребують обліку як пам’ятки архітектури чи історії.
Цей матеріал покликаний стати основою для збереження, популяризації та відновлення культурної спадщини, щоб наступні покоління мали змогу не лише знати свою історію, але й бачити її.
Будинок Сільради (1908 р.)
На центральній площі Станіслава підноситься будівля, яка понад століття була символом місцевої влади та громадського життя — Будинок Сільради. Побудований у 1908 р. (датування – на воротах), у формах ренесансних стилізацій. Складений з пиляного ракушняку, фасади оштукатурені.
В перші роки тут містився банк та волосне правління. До середини 50-х тут розміщувався клуб, потім середня школа. Після будівництва нових корпусів школи, тут у 1970 р. відкрилася музична школа (філія Білозерської районної дитячої музичної школи), у якій займалося понад 120 дітей. Один із залів будівлі був відведений під народний музей (відкритий 1965 р., реконструйований 1978 року).
Будівля сільради – найвиразніша історична архітектурна споруда Станіслава. Має багате архітектурно-художнє декорування, зі збереженими елементами металопластики. Вона формує головну площу села. Всі інші споруди на площі – підпорядковані ній.
У 2023 році, під час бойових дій, будівля зазнала серйозних пошкоджень: частково зруйнований дах, вибиті вікна, знищені декоративні елементи фасаду. Проте навіть у такому стані вона продовжує вражати своєю масштабністю та зовнішнім виглядом.
Праворуч до будівлі прибудована огорожа з брамою, яка має окрему архітектурно-художню цінність. Важливим є не лише збереження та реконструкція первинного вигляду цієї будівлі, але й реконструкція та модернізація площі.
У 1989 р. будівля була обстежена експертами Київського науково дослідного інституту архітектури та містобудування. Рекомендована до внесення у реєстр пам’яток архітектури науково-методичною радою НДІАМ у 1990 р. У 1993 р. внесена до списку нововиявлених пам’яток архітектури місцевого значення Херсонської області.
Ворота будинку Сільради (1908 р.)
Поруч із головною адміністративною будівлею Станіслава розташовані ворота, які колись були урочистим входом до її подвір’я. Вони зведені того ж року, що й сам Будинок Сільради, і разом із ним утворювали єдиний архітектурний ансамбль.
Ворота мали не лише утилітарне, а й символічне значення. Вони позначали межу між публічним простором площі та внутрішнім подвір’ям адміністративної садиби, де відбувалася повсякденна робота сільських старост, писарів та службовців. Їхня конструкція була поєднанням масивних кам’яних стовпів та кованих металевих ґрат із орнаментальними елементами.
Особливість цих воріт у тому, що вони збереглися як окремий об’єкт історичної спадщини, навіть після того, як головна будівля постраждала від руйнувань. Їхній силует з декоративними візерунками й нині нагадує про початок ХХ століття, коли громада прагнула надати своєму центру більшої представницькості.
У майбутньому реставрація воріт повинна стати невід’ємною частиною відновлення ансамблю площі. Відтворення металевих деталей та зміцнення кам’яних основ дозволить зберегти їх автентичність і водночас зробити їх знову візитівкою головного сільського осередку.
Млин Скрипниченка (початок ХХ ст.)
На початку ХХ століття економічне життя Станіслава неможливо було уявити без млина Скрипниченка. Ця промислова споруда, розташована неподалік адміністративного центру, слугувала не лише жителям села, а й мешканцям навколишніх населених пунктів.
Млин був у власності місцевого підприємця Скрипниченка і став прикладом того, як приватна ініціатива сприяла розвитку громади. Архітектурно він поєднував утилітарність і міцність: товсті цегляні стіни, високі віконні прорізи для вентиляції, просторе внутрішнє планування, пристосоване під роботу жорен і механізмів. Для селян він був місцем, де перетворювалося зерно — головне багатство степового краю — на борошно.
Звуки жорен і скрегіт механізмів були вплетені в акустику села, а будівля млина — впізнаваною домінантою поруч із Сільрадою. На його подвір’ї завжди було людно: сюди під’їжджали вози з мішками зерна, тут точилися розмови й укладалися угоди.
У прибудованому з тилу приміщенні розташовувалася столярня та токарня. Ще далі прибудована конюшня, яка є окремою будівлею.
Від початку 2000 р. закинута, поволі руйнувалася.
У 2023 році під час обстрілів млин зазнав серйозних пошкоджень. Частина стін обвалилася, дах згорів, і нині він виглядає як велична руїна. Та навіть у такому стані будівля промовляє до сучасників, нагадуючи про часи, коли Станіслав був не лише осередком сільського життя, а й місцем активної економічної діяльності.
Збереження млина Скрипниченка має надзвичайне значення. Він є рідкісним прикладом промислової архітектури початку ХХ століття на Херсонщині та свідченням того, що економічне життя сіл могло мати значний розмах.
Конюшня та каретний сарай (кінець XIX — початок ХХ ст.)
У господарській частині ансамблю центральної площі збереглися дві будівлі, які на перший погляд можуть здаватися другорядними, проте саме вони дають змогу уявити, як функціонував центр села понад сто років тому. Це — конюшня та каретний сарай, зведені наприкінці XIX — на початку ХХ століття.
Конюшня була призначена для утримання коней, без яких тодішнє життя села було немислимим. Тут стояли тяглові коні, що працювали на полях і перевозили вантажі, а також коні для потреб адміністрації та заможних селян. Масивні стіни, вузькі видовжені вікна та широкі дверні прорізи.
Поряд розташований каретний сарай, де зберігалися вози, брички та інші транспортні засоби. Його архітектура скромна, утилітарна, проте саме завдяки таким спорудам можна відчути атмосферу села часів, коли кінний транспорт був єдиним засобом пересування.
Разом ці дві будівлі створювали цілий виробничо-господарський комплекс при центральній садибі. Їхня наявність свідчить про високий рівень організації життя громади наприкінці XIX століття. Сьогодні конюшня та сарай збереглися частково, проте навіть у такому вигляді становлять цінність як рідкісний приклад допоміжної архітектури того часу.
Земська школа (1861 р.)
Споруда збудована у 1861 р. у формах стилізованого класицизму для початкової школи. Будувалася й утримувалася на кошти сільської громади. Згодом перейшла у відання земства. У 1894 р. у Станіславській земській двокомплектній школі навчалися 196 хлопчиків та 31 дівчинка. Будівля займає північно-східний бік площі Свободи.
Стіни складені з блоків черепашника, фасади оштукатурені. Будівля прямокутна у плані, симетрична у фасадах, центральним широким ризалітом на 9 отворів, центральний з яких дверний. З тильного фасаду він є також втім там вздовж стіни на дві третини довжини будівлі зроблено неширокого виносу прибудову з допоміжними приміщеннями.
Внутрішнє планування – коридорне, з двосторонньою орієнтацією кімнат (класів).
До Другої світової війни на площі праворуч від будівлі школи розміщувалася Михайлівська церква. Тепер її немає. Православна громада у 2018 р. вирішила використати її у якості церкви й перед головним входом прямокутну каплицю-вхід прибудували каплицю Двосвітного першого ярусу й круглим невисоким барабаном з луковичною банею.
У 2023 р. під час обстрілу фасади буди посічені, шибки вибиті.
У 1989 р. була обстежена експертами Київського науково дослідного інституту архітектури та містобудування. Рекомендований до внесення у реєстр пам’яток архітектури науково-методичною радою НДІАМ у 1990 р.
У 1993 р. внесена до списку нововиявлених пам’яток архітектури місцевого значення Херсонської області.
Будинок культури (1967 р.)
Друга половина ХХ століття принесла Станіславу новий символ культурного життя — Будинок культури, споруджений у 1967 році. Він став уособленням радянської епохи та віддзеркаленням її прагнення перетворити села на осередки активного соціалістичного громадського та мистецького життя.
Архітектура будинку відповідає канонам модернізму 1960-х років. Первісно його фасад був оздоблений декоративними елементами: характерні вертикальні ритми, великі віконні прорізи, що мали пропускати багато світла, та широкі сходи, які підкреслювали парадність входу. Весь фасад був вкритий горизонтальною дрібною глазурованою світлою плиткою. Кути лопаток підкреслено темною плиткою. Вінчаючий вузький карниз з нешироким виносом та нескладним східчастим профілем декорований у вигляді світлого зигзагу на темному тлі.
Усередині розташований просторий глядацький зал зі сценою, придатною як для театральних вистав, так і для концертів. Тут працювали гуртки художньої самодіяльності, проводилися кіносеанси, відбувалися свята, урочисті збори. Для багатьох станіславців саме цей будинок був місцем перших виходів на сцену, перших аплодисментів та перших зустрічей із мистецтвом.
На початку 2000-х років Проведено капітальний ремонт з повним зі спрощенням декорування та повним покриттям фасадів сірим тинькуванням. У сучасному вигляді вона продовжувала виконувати свою функцію — бути культурним серцем громади.
Меморіал на честь воїнів-односельчан
Західна частина площі Свободи прикрашена меморіальним комплексом, присвяченим воїнам-станіславцям, які загинули під час Другої світової війни. Це місце — одна з найважливіших пам’яток не лише з архітектурного, а й з духовного погляду, адже воно уособлює пам'ять громади про своїх синів, що віддали життя за Батьківщину.
Комплекс складається з двох частин: одиночної могили та братської. Пам’ятні плити, встановлені над похованнями, містять імена загиблих. Це — «книга пам’яті», викарбувана в камені.
Меморіал має й важливе архітектурне значення: він завершує ансамбль площі, створюючи простір для зібрань та урочистих подій. Щороку тут відбувалися заходи до Дня пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Попри свою стриману архітектуру, меморіал наповнений глибоким змістом. Він нагадує, що історія Станіслава — це не лише зведені будівлі, а й долі його мешканців, багато з яких залишили життя на фронтах війни.
Будівля волосного правління (1870-ті рр.)
Серед тихих вуличок Станіслава збереглася споруда, яка в другій половині ХІХ століття була справжнім адміністративним центром усього волосного округу. Це будівля волосного правління, зведена, ймовірно, у 1870-х роках.
Волость у ті часи була найважливішою адміністративною одиницею для сільських територій. Тут вирішувалися справи, що стосувалися тисяч мешканців: ведення земельних книг, судові суперечки, господарські питання, призов до війська. Тож не дивно, що саме ця будівля була символом влади й порядку в селі.
Архітектура споруди вирізняється типовими рисами громадських будівель кінця ХІХ століття: прямокутна форма, масивні стіни з місцевої цегли, стриманий декор. Фасад позбавлений надмірної прикраси, але має пропорційність і строгість, властиву адміністративним будівлям того часу. Високі вікна забезпечували достатньо світла для роботи чиновників, а головний вхід, акцентований скромним ґанком, надавав будівлі урочистості.
Усередині розташовувалися канцелярії та зала для зібрань, де селяни могли розглядати свої справи. Волосне правління було осередком, де селянське життя зустрічалося з імперською бюрократією.
Із часом будівля втратила своє адміністративне значення, проте залишилася важливою частиною архітектурної тканини Станіслава.
У 1920 р. тут відкрився сільський клуб. Він діяв як будинок культури з залом на 300 місць й у другій половині ХХ ст. до 1967 р. Далі тут працював кінотеатр.
Вона й сьогодні нагадує про той період історії, коли село було частиною складної системи управління Російської імперії, а місцева влада концентрувалася в подібних осередках.
Сучасний стан споруди вимагає уваги: попри втрати декору й часткові перебудови, будівля волосного правління має архітектурну та історичну цінність. Її реставрація дозволила б підкреслити адміністративну спадщину Станіслава.
Будинок Миколи Шапошнікова (ІІ пол. ХІХ ст.)
Серед житлових споруд Станіслава другої половини ХІХ століття особливо вирізняється будинок, що належав місцевому підприємцю Миколі Шапошнікову. Зведений із добротної цегли та оздоблений у стилістиці міщанської забудови того часу, він став не лише оселею заможної родини. Будинок був двоповерховим, тому можна припустити, що перший поверх будинку був магазином.
Споруда мала характерні риси заможного приватного житла: просторий фасад із симетрично розташованими вікнами, різьблені лиштви, широкий дах із високим горищем. Усередині були великі кімнати, зручні для прийомів і свят, а також кабінети, де господар вів господарські справи. На відміну від звичайних селянських хат, будинок Шапошнікова підкреслював статус його власника та був своєрідним символом добробуту.
Та справжня цінність цієї будівлі полягає не лише в архітектурі, а й у ролі, яку вона відіграла в культурному житті Станіслава. У 1920–1921 роках тут діяв театр імені Тараса Шевченка — один із перших сільських театрів у регіоні. У 1921 році його головним режисером став відомий майстер театру та кіно Юрій Васильович Шумський (Шомін; 1887–1954) який у подальшому став одним із найвідоміших діячів театру й кіно ХХ століття. Історія його перших виступів у будинку Шапошнікова робить цю споруду місцем особливої пам’яті для всієї української культури. Пізніше він очолив волосний відділ народної освіти. Виступив ініціатором встановлення в селі пам’ятника Шевченкові у 1922 р.
Будівля постраждала під час другої світової війни. Другий поверх було розібрано, в ній розмістили початкові класи школи. У 1990-х роках діяв спортивний клуб «Славутич». Ця будівля – важливий пам’ятник і архітектури – адже фактично був єдиним приватним двоповерховим будинком, який фіксував початок вулиці Свободи над схилом, й як пам’ятник історії, завдяки діяльності відомого актора та режисера Юрія Шумського.
Будівля бібліотеки («будинок з колонами», середина ХІХ ст.)
У самому центрі Станіслава, серед рядів більш пізньої забудови, вирізняється споруда сільської бібліотеки. Зведений у середині ХІХ століття, цей дім є одним із найцікавіших зразків провінційної архітектури доби, що поєднує у собі простоту та водночас прагнення до класичної величності.
Фасад будівлі прикрашений колонами, які створюють відчуття урочистості та солідності. Для містечка, а в подальшому села, це був надзвичайний архітектурний жест: у той час більшість споруд залишалися простими, натомість «будинок з колонами» свідчив про заможність його власників і бажання вирізнятися серед інших. Ймовірно, саме тому він став однією з найпомітніших архітектурних домінант села.
Якийсь час у другій половині ХХ ст. тут містилася сільрада, потім в її стінах розмістилася сільська бібліотека. Цей простір перетворився на місце зустрічей, читань, культурних заходів. Тут зберігалися книжки, до яких приходили школярі й дорослі мешканці села. Бібліотека стала тим осередком, де традиція освіти та культури Станіслава продовжувалася, з’єднуючи минуле й сучасність.
У 2022 році під час повномасштабного вторгнення росії в Україну споруда зазнала певних пошкоджень та активно використовувалася окупантами. Влітку 2025 року будівля була фактично повністю зруйнована внаслідок ударів російських військових.
Майбутнє повернення будинку до його первісної архітектурної виразності, поєднане з розвитком бібліотечної чи культурно-освітньої функції, могло б стати потужним кроком у збереженні історичного обличчя Станіслава.
Будівля бібліотеки — це не просто архітектурна пам’ятка, а символ того, що у Станіславській громаді культура й знання завжди мали особливу вагу.
Пам’ятник Тарасу Шевченку (1922 р.)
Однією з найвизначніших пам’яток Станіслава є пам’ятник Тарасу Шевченку, відкритий у 1922 році. Це був один із перших монументів на всій Херсонщині, зведених на честь Кобзаря. Ініціатором спорудження був відмий актор та режисер Юрій Шумський.
Унікальність пам’ятника у тому, що його встановили у роки голоду (1921–1923 рр.) за народні кошти. За спогадами Антоніни Гаврилівни Голобородько люди збирали по фунту-два ячменю, проса, кукурудзи, квасолі, мало-помалу назбирали два з половиною пуди зерна, на яке й замовлено погруддя. Пам’ятник відкрили 8 листопада 1922 року на головній площі перед фасадом Земської школи. На лицьовому боці постаменту було зображено бандуру, сувій паперу, пензлі, на решті боків – рядки з творів Кобзаря: «Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь». Місцевий мешканець Борис Степанов зазначав, що постамент для погруддя спорудила група селян за участю Тимофія Коржа та Єгора Михеєва. Постамент є важливою й невід’ємною частиною пам’ятника котрий, нажаль, був втрачений. Під час перепланування центральної площі постамент зруйнували. Певний час погруддя стояло у непримітному місці сільського парку. У 1980-і роки його встановили перед новою Станіславською середньою школою.
Старий цвинтар (1760-ті рр.)
Старий цвинтар у Станіславі — це своєрідний літопис громади, написаний у камені. Найдавніші збережені поховання на ньому сягали другої третини XVIII ст.
Особливу цінність становлять давні надгробки, серед яких збереглися козацькі хрести XVIII–XIX століть. Ці пам’ятки прості за формою, але сповнені глибокого змісту. Вони нагадують про перших поселенців, котрі освоювали степові простори, обробляли землю, захищали край від ворогів і закладали підвалини майбутнього села.
На кладовищі є і скульптурні надгробки, наприклад, у вигляді повнозрістної дівчини на могилі Марії Біляєвої 1912 р.
Окреме місце в історії цвинтаря займають поховання жертв катастрофи пароплава «Меркурій» 1916 року. Цей трагічний епізод забрав життя багатьох людей, і пам’ять про нього увічнена у надгробках, що й досі стоять серед інших могил.
На цвинтарі можна побачити різноманіття надгробної пластики: від простих кам’яних хрестів до більш складних композицій з елементами народної різьби. Це дає уявлення про еволюцію місцевої поховальної культури, від традицій козацької доби до модерних форм ХХ століття.
На жаль, сьогодні старий цвинтар перебуває у вкрай занедбаному стані. Частина пам’ятників зруйнована часом та вандалами, багато хрестів похилилися або впали. Через бойові дії 2022–2025 років територія зазнала додаткових руйнувань.
Нині нагальною потребою є консервація та впорядкування цвинтаря. Це не лише акт шани до предків, а й важливий крок у збереженні культурної спадщини. Адже старий цвинтар Станіслава — це музей під відкритим небом, який іноді розповідає про історію села більше, ніж будь-які архівні документи.
Пам’ятник станіславським рибалкам (1980-ті рр.)
Наприкінці ХХ століття у Станіславі з’явився ще один унікальний пам’ятник, який увічнює одну з головних професій громади — рибальство. Встановлений у 1980-х роках, монумент станіславським рибалкам став своєрідним символом зв’язку села з Дніпровсько-Бузьким лиманом, без якого життя місцевих жителів було б немислимим.
Пам'ятник був встановлений спочатку на березі лиману. Та коли лиман почав наступати на берег, пам'ятник був перенесений на теперішнє місце. Згодом він почав руйнуватися й за ініціативою Юрія Розлуцького було зібрано кошти на реставрацію пам’ятника місцевим майстром Руні Гольтцшем.
Пам’ятник вирізняється пластичністю форми: він зображує рибалку за роботою, підкреслюючи їхню мужність, силу й відданість праці.
Пам’ятник рибалкам, разом зі старим цвинтарем та монументом Шевченку, створює унікальний пласт меморіальної культури Станіслава, де відображені різні сторони історії — від героїки й трагедій до щоденної праці.
Комплекс Земської лікарні (1879 р. – поч. ХХ ст.)
Земська лікарня у Станіславі була відкрита у 1879 році як центральна у межах 9-го медичного округу Херсонського повіту. Її створення стало важливою подією для всього Південного степового краю, адже вона забезпечувала медичною допомогою не лише жителів Станіслава, а й мешканців десятків навколишніх сіл і хуторів.
Масштаб і значення
Медичний округ із центром у Станіславі охоплював 1612 кв. верст та мав 26 721 мешканця. У цю територію входили:
1 велике поселення з населенням понад 5000 осіб;
3 поселення із чисельністю 1000 і більше;
Ще десятки дрібніших поселень і хуторів (всього 48).
Для тогочасних умов це був надзвичайно широкий ареал обслуговування, і саме Станіславська лікарня була його центром.
Архітектура та планування
Будівлі лікарні збудовані з вапняку та цегли, без надмірного декору, у функціональному стилі, властивому громадським спорудам кінця XIX ст. Масивні стіни забезпечували прохолоду влітку й тепло взимку. Планування передбачало розділення пацієнтів за профілями, а також наявність господарчих приміщень для забезпечення автономної роботи лікарні. В наступні десятиліття територія лікарні стала більшою:
Головний корпус мав Г-подібне планування, де розташовувалися основні палати та кабінети.
Центральний корпус служив адміністративною й лікувальною частиною.
Господарчий корпус використовувався для зберігання медикаментів, інструментів, продуктів харчування.
Північний та південно-східний сараї виконували допоміжні функції.
Навколо комплексу була зведена периметральна огорожа з металевими ґратами та воротами. Вона не лише захищала територію, а й створювала відчуття впорядкованості та ізоляції — важливий принцип для лікарень того часу.
Спочатку у лікарні було всього 15 ліжок — небагато, якщо враховувати масштаби округу, але достатньо для надання першої допомоги та лікування найпоширеніших хвороб.
Медичний персонал
В перші роки на 9-й медичній ділянці працював 1 черговий лікар і 1 фельдшер. Вони обслуговували мешканців, проводили прийоми, виїжджали на виклики, допомагали породіллям, лікували хвороби. У складних випадках хворих могли направляти до більших лікарень повіту, проте саме у Станіславі вони отримували первинну й часто єдину доступну допомогу. В радянський період лікарня активно розвивалася, збільшилася кількість працівників та медичних послуг.
Новітня історія
У ніч на 2 листопада 2023 року комплекс зазнав пошкоджень унаслідок ворожих обстрілів: вибиті вікна, зруйновані дахи, пошкоджені стіни й огорожа. Влітку 2025 року основні будівлі лікарні були фактично знищені ударами російських військових.
Стаття написана за матеріалами Сергія Дяченка
Коментарі