Станіславська громада сформувалася на березі Дніпровсько-Бузького лиману - водойми, яка впродовж століть визначала не лише вигляд навколишнього краю, а й повсякденне життя його мешканців. Рибальство було одним із традиційних занять населення прибережних поселень. Його витоки сягають козацької доби, коли промисли на Дніпрі, Південному Бузі та прилеглих водоймах були важливою частиною господарського життя козаків.

Над плесом Дніпровського лиману, де водна гладь зустрічається з краєм степу, здіймаються високі кручі. Вони стримані, безшумні, майже невидимі на туристичних мапах. Але саме тут, у прибережній частині Станіславської громади, розташована одна з маловідомих, проте надзвичайно цінних природоохоронних територій півдня України — Олександрівський ландшафтний заказник загальнодержавного значення.

На пагорбах біля Дніпровського лиману колись стрімко оберталися десятки крил. Тут, у степових селах сучасної Станіславської громади, вітер не був лише примхою природи — він був джерелом сили. У громадах, що завжди жили хлібом, саме вітер давав змогу перетворити зерно на борошно, рухати механізми, створювати працю з повітря. Вітряки стали не лише елементом господарства — вони стали частиною ландшафту, культурної пам’яті, самоідентифікації.

На мальовничих скелях Дніпровсько-Бузького лиману, що простягаються в межах Станіславської територіальної об'єднаної громади, щовесни розквітає справжнє диво природи — іриси.

Село Олександрівка, розташоване на мальовничому правому березі Дніпровсько-Бузького лиману, належить до тих місць, де глибини історії проступають крізь кожен яр, пагорб і камінець. Його доля нерозривно пов’язана з історією Півдня України – регіону, що неодноразово ставав ареною боротьби за простір, ресурси, владу і свободу.