Олександр Слободяник — Праведник народів світу, життя якого стало частиною історії Станіславської громади

Історія Станіславської громади нерозривно пов'язана з людьми, чиї життєві долі виходять далеко за межі одного населеного пункту. Серед них особливе місце займає Олександр Олексійович Слободяник — Праведник народів світу, який після Другої світової війни пов'язав значну частину свого життя зі Станіславом. Тут він працював, жив разом із родиною, займався творчістю та залишив помітний слід у громадському житті села.

Світове визнання Олександр Слободяник отримав не за свої професійні здобутки, а за події, що відбулися ще в роки Другої світової війни. Разом із батьками — Олексієм та Мотрею Слободяниками — він став учасником порятунку єврейського хлопчика Давида Гершенгорна та його матері під час Голокосту. За цей вчинок у 1993 році родині було присвоєно почесне звання «Праведник народів світу».

Історія родини Слободяників є одним із багатьох свідчень того, що навіть у найтрагічніші періоди історії знаходилися люди, які, ризикуючи власним життям, залишалися вірними людяності.

Олександр Слободяник. Фото проєкту "Слово Праведника"

Бершадь у роки румунської окупації

Події, що стали визначальними в житті родини Слободяників, відбувалися у місті Бершадь на Вінниччині.

Після початку німецько-радянської війни територія опинилася під румунською окупаційною адміністрацією. З 30 серпня 1941 року Бершадь входила до складу губернаторства Трансністрія. Незабаром у місті було створено табір, куди зігнали місцевих євреїв, а також євреїв, депортованих із Бессарабії. Більшість депортованих пройшла до Бершаді сотні кілометрів пішки, втрачаючи дорогою рідних від голоду, хвороб і виснаження.

У цей час Олексій Пилипович Слободяник, батько Олександра, працював у місцевому ресторані. Одночасно він був членом підпільної організації. Завдяки своїй роботі мав можливість чути розмови представників окупаційної влади й передавати отриману інформацію підпіллю. Ця діяльність сама по собі становила смертельну небезпеку.

Саме в цей період відбулася подія, яка назавжди поєднала долі двох родин.

Бершадьське гетто. Фото з інформаційного порталу Бершадь.ua

Знайомство з Давидом Гершенгорном

У 1942 році Олексій Слободяник перебував поблизу табору, коли зустрів єврейського хлопчика Давида Гершенгорна. Той зміг вибратися за огорожу в пошуках їжі. Побачивши незнайомого чоловіка, хлопчик дуже злякався. Він знав лише румунську мову та їдиш, тому не розумів, що говорить до нього Олексій.

Як пізніше згадував сам Давид, він був переконаний, що його зараз повернуть до табору або видадуть охороні. Проте сталося зовсім інакше.

Жестами Олексій Слободяник дав зрозуміти, що хоче допомогти, і повів хлопчика із собою. Спочатку він відвів його до лазні та перукарні, де Давида помили й підстригли. Потім купив йому новий одяг і привів до ресторану. Там хлопчик уперше за довгий час зміг досхочу поїсти.

Після цього Олексій привів Давида додому.

У родині вже був син — Олександр, якого вдома називали Сашком. Саме йому батько сказав слова, які Давид запам'ятав на все життя:

«Я привів тобі братика. Тепер ви житимете разом».

Відтоді Давид залишився у родині Слободяників.

Родина, яка стала прихистком

Мотря Слободяник прийняла Давида як рідну дитину. Олександр допомагав новому товаришеві опановувати українську мову, адже до цього хлопчик спілкувався лише румунською та їдишем.

Згодом Давид розповів історію своєї родини. Він походив із бессарабського села Собар. Під час виснажливого переходу до Бершаді померли його дідусь, бабуся та молодший брат. Живою залишалася лише мати, яка перебувала у таборі.

Після цього Давид і Олександр неодноразово пробиралися до табору, щоб передати їй їжу та одяг. Кожен такий похід був надзвичайно небезпечним, адже будь-який контакт із в'язнями міг коштувати життя всім членам родини.

Через певний час матері Давида вдалося втекти з табору. Близько місяця вона переховувалася у будинку Слободяників. Згодом Олексій і Мотря перевезли її до своїх родичів, які жили у віддаленому селі. Там вона залишалася до визволення території.

Таким чином родина Слободяників урятувала не лише Давида, а й його матір.

Олексій, Мотря та Олександр Слободяники. Фото з родинного архіву Слободяників

Втрата батька

Попри допомогу переслідуваним євреям, Олексій Слободяник не припинив участі у підпільній боротьбі.

Наприкінці 1943 року він вступив до партизанського загону. Під час одного з боїв був тяжко поранений і невдовзі помер від отриманих ран.

Після загибелі чоловіка Мотря Слободяник продовжувала піклуватися про Давида до самого визволення Бершаді. Навесні 1944 року Давид Гершенгорн разом із матір'ю повернувся до Молдови.

На цьому їхня історія не завершилася. Попри відстані та зміну країн проживання, зв'язок між двома родинами не перервався. Упродовж багатьох десятиліть вони підтримували спілкування, листувалися та зустрічалися. Давид Гершенгорн неодноразово говорив, що вважає Мотрю Слободяник своєю другою матір'ю, а Олександра — братом.

Сам Олександр Олексійович у спогадах наголошував, що головною людиною в історії порятунку був його батько — Олексій Пилипович. Саме він першим простягнув руку допомоги незнайомій дитині та, ризикуючи життям усієї родини, прийняв рішення прихистити її. Уже в зрілі роки Олександр часто згадував слова батька:

«Добро можна викликати лише добром».

Визнання подвигу

Після завершення війни життя Давида Гершенгорна та родини Слободяників розійшлися. Давид разом із матір'ю повернувся до Молдови, однак зв'язок між ними не припинився. Протягом багатьох років вони підтримували листування та зустрічалися. Давид ніколи не забував людей, які врятували йому життя, а Олександр Слободяник зберігав теплі спогади про свого названого брата.

Минуло майже півстоліття, перш ніж подвиг родини отримав міжнародне визнання.

16 травня 1993 року Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем у Єрусалимі присвоїв Олексію Пилиповичу, Мотрі та Олександру Слободяникам почесне звання «Праведник народів світу».

Це звання є найвищою відзнакою, яку Держава Ізраїль присуджує людям неєврейського походження, що під час Голокосту рятували євреїв, свідомо ризикуючи власним життям, свободою та безпекою своїх родин.

У своїх спогадах Олександр Слободяник неодноразово підкреслював, що не вважав учинок своєї сім'ї чимось винятковим. Він говорив, що батьки просто не могли вчинити інакше, адже бачили перед собою дитину, приречену на загибель.

Історія порятунку Давида Гершенгорна увійшла до архівів Яд Вашем і стала одним із численних документально підтверджених свідчень людяності в роки Голокосту.

Нагорода «Праведник народів світу». Фото з родинного архіву Слободяників

Повоєнне життя

Після закінчення Другої світової війни Олександр Слободяник розпочав трудову діяльність. Спочатку працював на шахті, пізніше — молочарем. Згодом здобув освіту у Бердянському технікумі виноградарства і виноробства, що визначило його подальший професійний шлях.

Саме після навчання його життя пов'язалося з Херсонщиною.

Олександр Олексійович переїхав до села Станіслав, де прожив значну частину свого життя. Тут він працював керівником винного цеху, а також у різні роки — у сільгосптехніці, агрофірмі «Лиман», Станіславській загальноосвітній школі та відділі капітального будівництва.

Його знали як сумлінного працівника, який відповідально ставився до будь-якої справи. Попри поважний вік, він зберігав активність, цікавився життям громади та охоче ділився своїми спогадами про минуле.

Олександр Слободяник із Дипломом Праведника. Фото з сюжету ТСН

Художник за покликанням

Окрім основної роботи, Олександр Слободяник мав ще одне захоплення, яке супроводжувало його багато років, — живопис.

Малювати він почав уже в зрілому віці. Основною темою його робіт були краєвиди Херсонщини, природа Дніпровсько-Бузького лиману, сільські вулиці та пам'ятні місця Станіслава.

Особливе місце у його творчості посідали історичні сюжети. Серед картин, створених Олександром Слободяником, була реконструкція вигляду Покровської церкви — храму, який колись існував у Станіславі, але не зберігся до наших днів. Працюючи над цією картиною, автор спирався на історичні фотографії та архівні матеріали, прагнучи відтворити втрачену архітектурну пам'ятку.

Частину своїх робіт він подарував громаді.

У своїх інтерв'ю Олександр Олексійович розповідав, що малювання приносило йому внутрішній спокій і давало можливість передати любов до рідного краю. Він також захоплювався рибальством, багато часу проводив на природі, що знаходило відображення у його картинах.

Олександр Слободяник біля картини з реконструкцією вигляду Покровської церкви. Фото О. Голобородька

Останні роки

Після виходу на пенсію Олександр Слободяник залишався активною людиною. Разом із дітьми він жив у Станіславі. Родина займалася вирощуванням полуниці, створивши власне господарство, яке стало справою кількох поколінь.

У 2022 році життя родини докорінно змінилося через повномасштабне російське вторгнення в Україну.

Станіслав опинився на лінії бойових дій. Через небезпеку родина була змушена залишити рідне село. Господарство, яке вони розвивали багато років, було зруйноване, а діти Олександра Слободяника стали вимушеними переселенцями.

1 липня 2022 року Олександр Олексійович Слободяник помер.

Зруйнований будинок Слободяників. Фото з родинного архіву Слободяників

Постать в історії Станіславської громади

Олександр Слободяник не народився у Станіславі, однак саме це село стало його домом на багато десятиліть. Тут минула значна частина його трудового життя, тут він працював виноробом, займався громадською діяльністю, писав картини та виховував наступні покоління своєї родини.

Його ім'я пов'язує історію Станіславської громади з подіями світового значення. Завдяки документам Яд Вашем і спогадам врятованого Давида Гершенгорна історія родини Слободяників стала відомою далеко за межами України як приклад мужності та людяності в роки Голокосту.

Водночас біографія Олександра Слободяника є свідченням непростої історії ХХ століття. Його життя охопило воєнне дитинство, післявоєнну відбудову країни, десятиліття мирної праці на Херсонщині та нове випробування війною вже у XXI столітті.

Сьогодні пам'ять про Олександра Олексійовича Слободяника зберігається не лише завдяки почесному званню Праведника народів світу. Вона живе у спогадах його родини, у документах Меморіального комплексу Яд Вашем, у картинах, присвячених Станіславу, та в історії громади, невід'ємною частиною якої він став. Його життєвий шлях нагадує, що справжня цінність людського вчинку визначається не нагородами чи суспільним визнанням, а готовністю допомогти іншому тоді, коли це пов'язано з найбільшим ризиком. Саме таким був приклад родини Слободяників, чия історія залишається важливою сторінкою як історії Голокосту, так і історії Станіславської громади.

Використані джерела: 1) Вчора був день пам’яті рятівника з Херсонщини Олександра Слободяника. 12.06.2026. URL: https://www.facebook.com/share/p/1FMebLKcMe/ 2) О. Голобородько. Олександр Слободяник: на хвилях доброти та творчості. Вilozerka.info. 13.07.2017. URL: https://bilozerka.info/oleksandr-slobodyanik-na-xvilyax-dobroti-ta-tvorchosti/ 3) Добро сторицею: Праведник світу, який рятував євреїв від нацистів, тепер сам змушений тікати від рашистів. Волинські новини. 23.05.2022. URL: https://www.volynnews.com/news/all/pravednyk-svitu-iakyy-riatuvav-yevreyiv-vid-natsystiv-teper-sam-zmushenyy/ 4) Праведник світу, який рятував євреїв від фашистів, тепер сам вимушений тікати від рашистів. ТСН. 19.05.2022. URL: https://tsn.ua/ato/pravednik-svitu-yakiy-ryatuvav-yevreyiv-vid-fashistiv-teper-sam-vimusheniy-tikati-vid-rashistiv-2066107.html