Станіслав — одне з найдавніших сіл Херсонщини, розташоване на мальовничому узбережжі Дніпровсько-Бузького лиману. Його архітектурна спадщина — це не лише матеріальні свідки минулого, але й цінні орієнтири, що зберігають пам’ять про суспільне, культурне та економічне життя громади протягом кількох століть. Кожен об’єкт описано з урахуванням історії його створення, архітектурних особливостей та сучасного стану.

На півдні України, де степ раптово обривається до Дніпровського лиману, а вітер зриває з висоти запах солоного простору, розташована одна з найвражаючих природоохоронних територій Херсонщини — Станіславський заказник загальнодержавного значення. У народі ці місця давно прозвали “Херсонськими горами”, або «Станіславськими скелями». Це територія, де стихія землі, води й повітря зійшлися в одній точці, і саме тому вона здавна привертала увагу не лише мандрівників, а й учених.

На обривистому березі Дніпровсько-Бузького лиману, де стрімко зривається в глибоку синь небо степу, височить унікальна пам’ятка — Станіславське городище. Сьогодні це місце відоме своїми краєвидами, туристичними маршрутами та вітрами, що гуляють лиманом. Але задовго до появи села Станіслав, задовго до карт і кордонів, тут вирувало життя: зводилися укріплення, оброблялася земля, йшли торгівельні шляхи, стояли варти. Городище зберігає в собі сліди кількох археологічних епох, які

Костянтин Йосипович Голобородько. Для історії Станіславської загальноосвітньої школи, а нині ліцею, це ціла епоха. Все свідоме життя він присвятив розвитку освіти та культури Станіслава. Талановитий педагог, чудовий організатор, всебічно і високоосвічена людина, письменник і громадський діяч – ось далеко не всі епітети, якими можна було б наділити Костянтина Йосиповича.

На початку XX століття Станіслав був волосним центром на півдні України, в якому активно вирувало культурне життя. Селяни не лише працювали, обробляли землю й ловили рибу, а й розвивали культуру у складний для України час. У 1902 році в селі з'явився Народний театр. Спочатку це був невеликий драмгурток, який збирався у простій селянській хаті. Актори грали п’єси українських і російських авторів, декорації майстрували самі, світло — на гасових лампах, а головною мотивацією б

Історія пам’ятника Тарасові Шевченку в селі Станіслав — це не просто історія монумента. Це історія громади, яка, переживши війни, злидні, та голод, зуміла в найважчий момент свого існування зберегти головне — пам’ять, гідність і вдячність до свого поета. Цей пам’ятник не був зведений за державні кошти, не відкривався під фанфари. Він народився в пору найбільшої нужди, з ініціативи звичайних селян, які мали більше сердечної любові, ніж хліба на столах.

На мальовничих скелях Дніпровсько-Бузького лиману, що простягаються в межах Станіславської територіальної об'єднаної громади, щовесни розквітає справжнє диво природи — іриси.

Станіслав – село з багатою і складною долею, яке розкинулося на мальовничому березі Дніпровського лиману. Його історія – це не просто послідовність подій, це відображення тих буремних змін, що пережив південь України упродовж тисячоліть.