Костянтин Йосипович Голобородько

Костянтин Йосипович Голобородько. Для історії Станіславської загальноосвітньої школи, а нині ліцею, це ціла епоха. Все свідоме життя він присвятив розвитку освіти та культури Станіслава. Талановитий педагог, чудовий організатор, всебічно і високоосвічена людина, письменник і громадський діяч – ось далеко не всі епітети, якими можна було б наділити Костянтина Йосиповича.

Народився К.Й. Голобородько 23 листопада 1899 року в селі Новотягинці Херсонської губернії в селянській сім’ї. З ранніх літ, привчений до сільськогосподарської праці, хлопчик ріс допитливим та наполегливим. Місцеву церковно-парафіяльну школу, куди віддали його батьки для навчання, закінчив блискуче. Здібного хлопчика земство на свої кошти направило для продовження освіти в Станіславське двокласне училище, яке він закінчив у 1914 році. Це було перше знайомство молодої людини з нашим селом.

Закінчивши Станіславське училище, Костянтин Йосипович навчався в Херсонській учительській семінарії, після закінчення якої з 1921 по 1930 роки завідував Новотягинською початковою школою, одночасно навчаючи дітей своїх односельців.

Костянтин Йосипович на уроці у рідній Станіславській школі. 1932 рік. Фото з сімейного архіву родини Голобородьків

 З 1930-го по серпень 1941 року працює вчителем української мови та літератури, а потім завідуючим навчальної частини Станіславської середньої школи.

 Маючи вже солідний досвід педагогічної роботи, Голобородько став надійною опорою директора навчального закладу Курлянда Семена Мусійовича, людини надзвичайної доброти і чесності, чудового педагога та організатора. Колишні його учні згадують як в голодні роки 30-х він шляхом неймовірних зусиль діставав деякі «скудні» продукти і організовував харчування своїх учнів, рятуючи їх від голоду.

 Поруч з молодим Костянтином Йосиповичем працювали педагоги старшого покоління, керуючи якими, він набував учительського та життєвого досвіду. Серед них особливою повагою користувалися вчитель математики В.Х. Литвинов, якого в селі з любов’ю називали «вчителем старого покрою», вчитель історії І.П. Макаренко, вчитель географії Л.П. Павлюченко та інші. Тепло згадують старожили-станіславці сільського музиканта С.М. Кравченка, майстерного акомпаніатора, керівника шкільного хору та самодіяльних гуртків співу.

 Костянтин Йосипович дуже любив художню самодіяльність, співоче та хорове мистецтво, музичну класику, театр, тож охоче допомагав йому.

Костянтин Йосипович та Антоніна Гаврилівна Голобородьки з дітьми Владиславом та Олександром. Початок 1950-х років. Фото з сімейного архіву родини Голобородьків

 У другій половині 30-х років Станіславська середня школа здобула звання зразкової. На її досвіді вчилися інші педагогічні колективи. В цьому була велика заслуга і завідуючого навчальною частиною Голобородька К.Й.

 Колишні учні розповідали про те, як Костянтин Йосипович читав їм на уроках уривки з художніх творів, диктував їх зміст, оскільки підручників у школі тоді було дуже мало. Він брав активну участь у ліквідації неписьменності серед дорослих. Одночасно займався журналістикою. Його ранні твори охоче друкувала обласна газета. В школі успішно проводилась і позакласна робота.

Художня самодіяльність виходила далеко за межі школи і навіть села. Учні співали, ставили п’єси, декламували. На все село гримів духовий оркестр. Участь у спортивних змаганнях, в суспільно-корисних трудових акціях згуртувала шкільний учнівський колектив, виховувала в дітей найкращі риси молодої людини.

Друга світова війна обірвала мирне життя станіславців. Переважна більшість чоловіків призовного віку, а серед них і вчителі нашої школи та колишні її учні пішли на фронт. Костянтин Йосипович, якому на той час минув сорок один рік, не підлягав призову до війська, однак він вважав своїм патріотичним обов’язком стати на захист рідної Батьківщини, і добровільно пішов на фронт. В боях під Ростовом дістав тяжку контузію, потім обороняв Сталінград, брав участь в боях за визволення від ворога України, Білорусії, Польщі. Війну закінчив у Берліні.

К.Й. Голобородько з бойовими побратимами в роки Другої світової війни. Фото з сімейного архіву родини Голобородьків

Влітку 1945 року вчитель-фронтовик повертається у Станіслав, до рідної школи, до улюбленої праці. В 1946 році стає директором Станіславської середньої школи, яку очолював протягом двадцяти одного року.

Саме в цей період, з 1946 по 1967 роки, на всю потужність розкривається його педагогічний талант. Разом зі своїм надійним помічником – завучем О.Ф. Черниченко виводить школу у число кращих в області. Костянтин Йосипович усвідомлював, що ефективність педагогічної дії полягає у постійному виробленні нових підходів масової школи до формування особистості. А для того, щоб ті підходи сформувати, необхідна внутрішня єдність вчителів. Саме тому найперше, що поставив перед собою директор - це створити у школі колектив однодумців. І йому це вдалося.

Він вимагав від вчителя не лише глибокого знання свого предмету і вміння зацікавити ним учнів, але й бути високоосвіченою та всебічно розвиненою людиною. Вчитель, на його думку, це особа високої моралі, глибокий знавець дитячої психології, своєрідний диригент у взаємовідносинах дітей та батьків, а також дітей між собою. Доброзичливості, інтелігентності та взаємоповаги він вимагав і від вчителів, одночасно залишаючись прикладом для них.

К.Й. Голобородько. Фото з сімейного архіву родини Голобородьків

 Ось як про це згадує колишня вчителька української мови та літератури В.С. Божко: «110 років… Просто не віриться, бо й сьогодні бачу свого першого директора в коридорі новозбудованої школи: привітний і недоступний, інтелігентний і простий, елегантно зодягнений. Він кожного ранку зустрічав своїх учнів, своїх колег-учителів. Здавалося, ніби він і жив у школі, бо приходив завжди найпершим. «Доброго ранку, Костянтине Йосиповичу!» - охоче віталися всі. «Доброго ранку. Як ваші справи? Який настрій?» - завжди цікавився він. Я дякую Богові, долі, що на перші роки моєї трудової діяльності, вони послали мені такого директора, який умів вчасно допомогти і підтримати».

Під керівництвом К.Й. Голобородька формувалися і зростали нові педагогічні кадри, імена яких незабаром стали відомими далеко за межами району – Божко Н.П., Божко Г.П., Божко В.С., Божко З.Д., Степанова Т.П., Пономаренко О.Д., Келін А.М., Кучеренко Р.Я., Симонов М.О. та багато інших.

Колишній вчитель фізики, творець і керівник Станіславського народного хору Келін А.М. згадував: «Вимогливий, організований, працелюбний, відповідальний. Цього К.Й. Голобородько вимагав і від нас, вчителів, і від учнів. Не зробити вчасно те, що доручив директор, просто було неможливо, соромно. Костянтин Йосипович був закоханий у слово. Свою любов до книги передавав дітям. Ніколи не шукав заміни, на урок ішов сам, особливо у старші класи. Читав, бесідував… Пам’ятаю, при кожній нагоді запитував: «Що ви зараз читаєте? Якої думки про твір? Раджу прочитати…».

Фото зі шкільного музею Станіславського ліцею ім. К.Й. Голобородька

По-справжньому любив мистецтво. Все робив для того, щоб у школі була художня самодіяльність». За порадою К.Й. Голобородька педколектив проводив наполегливу роботу серед учнів та їх батьків щодо створення ними власних бібліотек. Старання не пропали марно. Вже на початок 60-х років більше сотні учнівських родин мали власні бібліотеки по 100 –150 примірників у кожній.

З ініціативи директора було вироблено концепцію Станіславської школи, пріоритетом якої визнавалось поєднання двох напрямків – гуманітарно-естетичного та політехніко-трудового.

Його директорські пошуки відбувалися водночас з педагогічними пошуками В.О. Сухомлинського. У результаті в нашій школі раніше за всіх в області були створені майстерні для обробки дерева і металу, теплиця і живий куточок, що знаходився під опікою вихованців різного віку. Успішно працювала учнівська ремонтна бригада. Старшокласники ремонтували шкільні меблі, деяке устаткування, надавали дрібні послуги населенню Станіслава, поповнюючи таким чином шкільний фонд всеобучу.

У 1961 році херсонський дослідник М. Ковальов писав: «Станіславська школа славить тим, що дає учням глибокі знання з основ наук, прищеплює їм любов і навички до праці. В післявоєнні роки майже всі випускники цієї школи вступали до вузів, бо дійсно мали добру теоретичну підготовку».

У 1958 році Костянтину Йосиповичу Голобородьку було присвоєне звання заслуженого вчителя Української РСР. Він був автором багатьох журналістських публікацій, художніх нарисів й оповідань та плідно займався дослідженням історії рідного краю.

Костянтин Йосипович Голобородько. Кінець 1950-х років. Фото з сімейного архіву родини Голобородьків

У своїх спогадах про К.Й. Голобородька письменник, заслужений працівник культури України І.І. Гайдай писав: «Цю людину я добре знав і поважав. Учителя з великої літери, який за 47 років педагогічної діяльності допоміг знайти себе сотням селянських синів і дочок, і мені в тому числі. Воїна Великої Вітчизняної війни, з яким я в одному строю, хоч і на різних фронтах, здобував Велику Перемогу. Колегу-письменника, близького мені за тематикою і духом творчості, котрий, як і я, розповідав про селян-земляків з прилимання. Громадського діяча, який своєю повсякденною невтомністю надихав і нас, молодших, на самовіддане служіння народу».

  У 1967 році завдяки активній допомозі місцевого радгоспу «Лиманський» та при сприянні рибколгоспу «Шлях Леніна» в Станіславі було споруджено сучасний типовий триповерховий корпус школи на 640 учнівських місць.

Станіславці в знак особливої поваги та довіри постійно обирали Костянтина Йосиповича депутатом Станіславської сільської ради, членом її виконавчого комітету. До кожної його поради, думки завжди прислухалися всі, настільки вони були виважені, розумні та переконливі. Пізніше одну із вулиць села, якою К.Й. Голобородько любив іти до школи, жителі Станіслава назвали його іменем.

Ми всі низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю цієї непересічної Людини, письменника і педагога, що навічно залишиться в історії нашої школи як один з найкращих її творців, якому його колеги негласно присвоїли титул «Вчителя вчителів».

Роман Володимирович БІЛІНСЬКИЙ,

вчитель історії, відмінник народної освіти,

організатор діяльності шкільного музею,

ветеран педагогічної праці.