Історія села Широка Балка
- Відділ ОКМСТ Станіславської сільської ради
- 21 трав.
- Читати 9 хв
Оновлено: 4 дні тому
ВСТУП: Село над лиманом – сторінки незламної історії
Широка Балка – невелике, але багатошарове за змістом село, розташоване на мальовничих пагорбах над Дніпровсько-Бузьким лиманом. Через ці землі проходили античні купці, кочові племена, запорожці, імперські чиновники, радянські комісари й сучасні герої війни. Його історія – це не лише сукупність фактів, а свідчення того, як локальна громада виживала, адаптувалась і зберігала себе протягом століть.
Ця стаття – не про парадні дати й лозунги, а про людей. Про тих, хто вирощував хліб і ловив рибу, воював і повставав, виживав у голод і будував у відбудову. Історія Широкої Балки – це мозаїка втрат, досягнень, пам’яті й сили.
Кам’яна доба, античність і римська присутність
Територія навколо Широкої Балки була заселена з давніх часів. Археологічні дослідження підтверджують наявність тут залишків поселень доби бронзи (ІІІ–ІІ тис. до н.е.). Поблизу села знайдено кургани з похованнями ямної, катакомбної та зрубної культур, а також впускні сарматські поховання (І ст. н.е.). У кількох курганах – зокрема на території села – виявлено антропоморфні стели, що є типовими для кочових племен Північного Причорномор’я.
Найвідомішою археологічною пам’яткою є городище «Золотий Ріг» – укріплене поселення І-ІІІ століття нашої ери, що розташоване на мисі над лиманом, на околиці Широкої Балки. Його площа перевищувала 1 гектар, а навколо розташовувалось неукріплене сільськогосподарське передмістя. Розкопки, які проводилися з середини ХІХ до кінця ХХ ст., виявили залишки кам’яних укріплень, дворів, житлових і господарських споруд, численні знахідки античної кераміки, монет, прикрас.
За даними археологів, «Золотий Ріг» міг бути частиною ольвійської округи або її форпостом, а на завершальному етапі функціонування тут, імовірно, базувався невеликий римський гарнізон. Поряд із городищем знаходиться ґрунтовий могильник, де досліджено поховання III ст. н.е. (в тому числі на території приватної садиби місцевого жителя у 1958 році).
Частина пам’ятки вже знищена через розмивання берегів, а в 2001 році значної шкоди завдало незаконне прокладання дороги до навігаційного центру. Попри це, городище зберігає величезну наукову й туристичну цінність як одна з найкраще досліджених пам’яток римського періоду на півдні України.
Козацький початок: Запорожці та зимівники
У середині XVIII століття ця місцевість була частиною володінь Запорозької Січі. У 1754 році тут виникає постійне поселення – зимівники запорожців. Згадуються імена козаків Павла Москаленка (Іркліївський курінь) та Марка Кажана (Незамаївський курінь), який у 1746 році представляв інтереси Січі у прикордонній комісії при фортеці Святої Анни, а
Широка Балка входила до Перевізької паланки, а після 1764 року – до Прогнойської. Через лиман існувала переправа, що з’єднувала лівобережні та правобережні укріплення Січі. Основними заняттями перших поселенців були рибальство, солеваріння (у Прогноях), сезонне хліборобство.
Козацький побут і традиції тривалий час зберігалися в селі. Вони стали основою для громади, яка, попри майбутні виклики, завжди зберігала дух самоврядування й незалежності. Багато нащадків запорожців у селі шанували свій рід, передаючи пам’ять через покоління.
Село в імперські часи
У ХІХ столітті Широка Балка вже була частиною Станіславської волості Херсонського повіту. Згідно з даними 1880–1890-х років, у селі проживало понад 2000 осіб, діяли однокласна школа на 92 учня, православна церква Пресвятої Богородиці, 7 торгових лавок, корчма, кілька рибних заводів і винний погріб. Соціальна структура села була типовою: більшість мешканців – державні селяни, але були й привілейовані господарства та єврейські родини.
Село жило ритмом південноукраїнського порубіжного життя – з характерною сезонністю праці, ярмарками, церковними святами, поєднанням аграрної й рибальської економіки. Деякі господарства мали значні земельні наділи, інші – перебивалися на орендованій землі чи працювали наймитами.
Після аграрної реформи Столипіна в 1911 році кілька родин вийшли з громади на «отруби» – індивідуальні господарства. Це був крок до приватного господарювання, який радянська влада пізніше оголосить «куркульством». Одним із таких господарів був Яким Бевзенко – у 1930-х роках його репресували.
Революції і повстання
Період 1917–1920 років став для Широкої Балки, як і для багатьох українських сіл, часом глибоких потрясінь. Після Лютневої революції 1917 року та проголошення Української Народної Республіки село потрапило у вир боротьби різних політичних сил: українських, більшовицьких, білогвардійських, анархістських та іноземних інтервентів.
У січні 1918 року в Широкій Балці встановлено радянську владу. Було створено сільську раду, комітет бідноти, проведено частковий переділ землі та реквізиції у заможних селян. Однак ці зміни не були однозначно сприйняті селянами. Частина з них, особливо ті, хто мав власне господарство, противилась примусовій політиці «воєнного комунізму» – вилученню зерна, худоби, реманенту, мобілізації до Червоної армії.
У липні 1920 року в селі спалахнуло повстання проти радянської адміністрації. Його учасники – місцеві селяни та колишні вояки – виступили зі зброєю проти комнезамівців, знищили телефонний зв’язок, намагалися встановити контроль над селом. Повстання було швидко придушене. З Херсона прибули каральні загони – зокрема, матроський загін. Повстанців заарештували, частину стратили, інші були заслані.
Ці події стали переломними: відтоді в селі почалася глибока недовіра до влади, яка вже не ґрунтувалася на виборі, а на страху. Радянські джерела пізніше описували ці виступи як «контрреволюційні бандитські дії», однак у реальності вони були проявом спротиву примусовій політиці, що руйнувала традиційний сільський уклад.
Культурне і громадське життя у 1920-х
Попри складні умови та репресивну політику, у 1920-х роках у Широкій Балці починає формуватись нова – радянська модель культурного й громадського життя. На початку десятиліття відкриваються перші ТСОЗи (товариства спільного обробітку землі), артілі. Їх створення супроводжувалося активною пропагандою, іноді – тиском. До ТСОЗу «Прогрес» вступили переважно бідняки, які не мали достатньо інвентаря чи худоби.
У селі відкрили початкову школу, яка поступово перетворилась на семирічну. Водночас діяла школа лікнепу (ліквідації неписьменності) для дорослих, де викладали переважно ентузіасти – учителі, активісти з навколишніх сіл. У 1927 році в Широкій Балці відкрили бібліотеку, культгурток, а при ньому – театральну студію. Ставились вистави на революційну тематику, проводились «антицерковні читання», політичні вечори, збори селян.
Проте за всім цим стояла ідеологічна мета – закріпити радянську систему в селі. Громадське життя будувалось навколо боротьби з «релігійними пережитками», «куркульською психологією» й підготовки до колективізації. Більшість культурних заходів мала виразний пропагандистський характер.
Медична допомога залишалась на низькому рівні: діяв фельдшерський пункт, але він обслуговував кілька сіл, медикаментів було мало. Санітарний стан села залишався проблемою, особливо у період поширення епідемій (холери, тифу).
Попри всю ідеологічну спрямованість, цей період був етапом модернізації, коли частина селян отримала доступ до освіти й елементарної медичної допомоги. Але ці здобутки були недовговічними – наступна хвиля колективізації і репресій перекреслила багато ініціатив.
Колективізація і Голодомор
Наприкінці 1920-х років у Широкій Балці, як і по всій Україні, почалася масова колективізація – насильницький процес об'єднання селянських господарств у колгоспи. Цей процес супроводжувався руйнуванням традиційного укладу, репресіями проти заможних селян, які були оголошені «куркулями», а також запровадженням системи жорсткого державного контролю над виробництвом і розподілом продуктів.
У селі діяла артіль «Прогрес» і кілька риболовецьких артілей. Офіційно проголошувалося, що це «добровільне об'єднання праці», але насправді селян примушували вступати через тиск, штрафи, обмеження в доступі до млина, пасовищ, постачання. Ті, хто опирався – оголошувалися «шкідниками» або «ворогами народу». Деяких, як згаданого Якима Бевзенка, розкуркулювали й висилали або знищували фізично.
Особливо трагічним періодом для села стали 1932–1933 роки – час Голодомору. В результаті політики примусових хлібозаготівель, держава конфіскувала у селян усе зерно, включно з насіннєвим і продовольчим запасом. Вилучали навіть сушену рибу, овочі, квасолю. Виїзд із села був заборонений. Люди вмирали в хатах, на вулицях, на полі. Діти залишалися сиротами або помирали разом із батьками.
За свідченнями, у Широкій Балці від голоду загинуло щонайменше 155 осіб. Реальна кількість може бути більшою, адже багато смертей не фіксувались офіційно, а поховання відбувались поспіхом, без належних ритуалів. Голод був не стихійним лихом, а навмисною акцією з придушення спротиву українського села. Це визнається нині як акт геноциду українського народу.
Після Голодомору село поступово адаптувалося до нової реальності. Риболовецькі артілі продовжували працювати, як і сільськогосподарська артіль «Прогрес». Проте атмосфера страху, втрат, приниження стала домінуючою. Вижили ті, хто зміг мовчати, пристосуватися, уникнути підозри.
У цей період радянська влада закріплювала свій контроль через тотальну ідеологізацію: культ Сталіна, дошки «ударників праці», обов’язкову участь у зборах, звітах, парадах. У селі збудували новий клуб, у якому діяли пропагандистські гуртки. Церкву було закрито – спочатку як «зайву будівлю», потім її використовували як склад.
Це був час фізичного виживання і морального приниження. Після Голодомору населення Широкої Балки зменшилось, а дух спротиву був зломлений – хоча пам’ять про голод залишилась у родинних оповідях, які передавалися пошепки.
Друга світова війна і окупація
22 червня 1941 року війна знову постукала в українські оселі. Вже в перші дні конфлікту з Широкої Балки були мобілізовані десятки чоловіків. Усього за роки війни на фронт було призвано 295 жителів села, з них 138 загинули, десятки повернулися пораненими або скаліченими.
Село опинилося в зоні німецької окупації вже в серпні 1941 року. Окупаційна влада встановила жорсткий режим. Вилучалося зерно, худоба, продукти – усе відправлялось на потреби Третього рейху. Селяни змушені були працювати в господарствах під наглядом. Частину молоді – щонайменше 30 осіб – примусово вивезли до Німеччини на роботи (остарбайтери).
Будь-який спротив карався смертю. За свідченнями, кількох мешканців стратили за зв’язки з радянськими партизанами або спробу допомогти полоненим. У селі панував страх, зневіра, але навіть у цих умовах частина жителів знаходила можливості для непомітного спротиву: ховали зерно, допомагали пораненим червоноармійцям, поширювали новини з фронту.
У березні 1944 року у село зайшли частини Червоної армії. Але перемога далася дорогою ціною: господарства були спустошені, частину будівель знищено, багато родин – без годувальників. Після звільнення одразу розпочалась мобілізація нових контингентів – навіть тих, хто вже пережив жахи окупації.
Пам’ять про полеглих увічнено у меморіалі Слави, встановленому у центрі села. Проте справжній біль війни зберігався в кожній родині – у втрачених іменах, фотографіях, листах, які не дочитали.
Повоєнна відбудова і радгосп «Комунар»
Одразу після визволення почалась важка праця з відбудови. У перші повоєнні роки було об’єднано артілі «Прогрес», «імені Сталіна», «імені Леніна» в один колгосп, який у 1950-х реорганізовано в радгосп «Комунар». Він спеціалізувався на рільництві, овочівництві, птахівництві, а також рибальстві – продовжуючи традиції промислів лиманського узбережжя.
Держава спрямовувала ресурси на відновлення інфраструктури, але більшість робіт виконували самі мешканці. Поступово було зведено нову школу, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури, відкрито бібліотеку. З’явились нові трактори, молотарки, механізована техніка. В 1960-х роках в селі діяли 4 риболовецькі артілі, які мали 8 моторних човнів і понад 20 веслових.
Однак досягнення «соціалістичного села» мали зворотний бік. Люди працювали за трудодні, оплату видавали натурпродуктами. У клубі діяла кімната-музей В.І. Леніна. Молодь вступала до піонерів і комсомолу, а ідеологічне виховання домінувало над реальними потребами.
Незалежність і громада ХХІ століття
Проголошення незалежності України у 1991 році відкрило перед селом нову добу – із її надіями, труднощами та викликами. Радгосп «Комунар» перестав існувати у звичному вигляді: його майно було розпайоване, а земля передана в приватну власність. Частина пайовиків почала самостійно господарювати, інші передали паї в оренду новоствореним агропідприємствам.
Перші десятиліття незалежності були для Широкої Балки непростими. Відсутність чіткої державної політики щодо розвитку села, занепад колишніх виробничих структур, зниження рівня соціальних послуг призвели до скорочення населення, особливо серед молоді.
Попри це, життя не зупинилось. Завдяки ініціативі місцевих мешканців у селі збереглися аграрне виробництво, сезонне рибальство, функціонували окремі соціальні об'єкти.
14 липня 2017 року село Широка Балка увійшло до складу Станіславської сільської об’єднаної територіальної громади, яка була утворена в межах реформи децентралізації. Об'єднання дало змогу отримати доступ до нових інструментів розвитку: з’явились перші проєкти з ремонту доріг, освітлення вулиць, розширення адміністративних послуг, цифровізації. Почалась нова сторінка життя громади – із більшим самоврядуванням і новими перспективами.
Окупація 2022 року і визволення
24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Широка Балка, розташована на північному березі Херсонщини, вже в перші тижні опинилася в зоні бойових дій. На початку березня 2022 року село було окуповане російськими військами.
Період окупації став для мешканців справжнім випробуванням. Люди опинились відрізаними від державних служб, гуманітарної допомоги, медичних препаратів. Російські військові встановили контроль над сільською радою, вивішували символіку, проводили обшуки, залякували населення. Будь-який прояв спротиву або навіть співчуття до України карався. У селі зникали люди, розповсюджувалась дезінформація, нав’язувались рублі, псевдодопомога та «референдуми».
Незважаючи на тиск, більшість мешканців не прийняла окупаційної влади. Багато хто відмовився від участі в будь-яких ініціативах загарбників, ховав українську символіку, слухав новини через радіо або телефони.
10 листопада 2022 року Збройні сили України звільнили Широку Балку в ході героїчного контрнаступу на правобережжі Херсонщини. День визволення став символом надії, повернення гідності й початком нового етапу – відбудови з нуля.
Село зазнало і продовжує зазнавати значних руйнувань: зруйновані або пошкоджені будинки, об’єкти інфраструктури, приватне майно. Частина мешканців виїхала в евакуацію, інші досі залишаються вдома.
Історія села – це вже не просто хронологія, а свідчення незламного духу громади, яка навіть у найчорніші часи не втратила людяності, сили та віри.
Післямова: Земля, що тримається на пам’яті
Широка Балка – це не просто село. Це місце на карті, де антична історія зустрічається з героїзмом сучасності. Тут земля говорить не лише археологічними шарами, а й голосами предків, які вистояли у війнах, повстаннях, голоді, окупації. Тут пам’ятають козацьке коріння, старі імена, зруйновані храми, вивезених дітей, загиблих на війні – й тих, хто вижив.
Попереду – довга дорога відбудови. Але якщо історія чомусь і вчить – то тому, що немає сили, здатної перемогти народ, який пам’ятає, хто він, звідки і за що бореться.
Список використаної літератури:
1) Археологічні пам'ятки Херсонщини. Білозерський район. URL:
2) Широка Балка, Білозерський район, Херсонська область. URL:
3) Широка Балка (Херсонський район). URL:
4) Історія с. Широка Балка. URL: https://shyroka-balka.rada.arhiv.org.ua/istoriya-09-29-56-14-07-2016/
5) Село Широка Балка. URL: https://www.facebook.com/share/g/18juKM1Kps/
Коментарі