Історія села Софіївка

ВСТУП: Мала громада з великою історією

Софіївка — найменше село Станіславської громади, проте за кількістю археологічних та історичних пластів воно зовсім не поступається іншим. Розташоване над лиманом, серед степів і балок, село приховує у своїй землі відлуння античних поселень, тіні козацьких переправ і згадки про менонітські колонії. Софіївка — це приклад тих українських сіл, що не потрапляють до підручників, але зберігають безцінний пласт минулого — не в архівах, а в географії, пам’яті, втратах і житті своїх мешканців.

Античні поселення на території Софіївки

Територія сучасної Софіївки має велику археологічну цінність. Тут знаходяться залишки двох пам’яток, які належать до античної епохи.

Перша — поселення «Софіївка-1», яке датується IV–III століттям до нашої ери. Це було невелике поселення, найімовірніше — хліборобське передмістя Ольвії або одне з віддалених сільськогосподарських пунктів, пов’язаних із грецькою колонізацією Північного Причорномор’я. Такі поселення слугували як пункти заготівлі харчів, ремісничих виробів і транзиту товарів між прибережними центрами та внутрішніми районами.

Друга й значно масштабніша пам’ятка — це городище «Глибока Пристань» — археологічна пам’ятка національного значення, розташована на території села. Виявлена ще в ХІХ столітті, вона неодноразово досліджувалась, зокрема експедиціями Херсонського краєзнавчого музею. На площі понад 4 гектари було виявлено залишки напівземлянок, сліди кам’яних укріплень, валів, ровів, подвійної кріпосної стіни та цитаделі.

«Глибока Пристань» могла бути важливим стратегічним і торговим пунктом на шляху між Ольвією та гирлом Дніпра. Назва не випадкова: географія місцевості — стрімкий урвистий берег лиману з глибоким природним пристанищем для суден — цілком відповідала функціональному призначенню. Серед знахідок — фрагменти амфор, залишки печей, череп’яна плитка, зооморфна пластика.

Попри значення, пам’ятка досі залишається частково недослідженою, а береги руйнуються через ерозію. Її потенціал як туристично-наукового об’єкта досі не реалізований.

Територія городища "Глибока Пристань" з висоти. Фото О. Марчука

Запорозький період та заснування села

У середині XVIII століття землі навколо сучасної Софіївки входили до складу Прогнойської паланки Запорозької Січі. Через лиман та балки тут проходила переправа, що з’єднувала запорозькі поселення з лівобережжям. Відомо, що ці місця слугували як тимчасові зимівники запорожців — місця для ведення рибного промислу, полювання та перезимівлі.

Офіційною датою заснування села вважається 1789 рік. У той час поселення носило назву Верхні Солонці, через розташування козацьких соляних комор. Назву «Софіївка» село отримало пізніше. За однією з версій — на честь Софії, можливо, дружини або доньки одного з власників села; за іншою — ім’я могло бути надане адміністративно під час упорядкування карт території.

У кінці XVIII століття, після ліквідації Січі, території колишніх паланок були роздані поміщикам, воякам та чиновникам. З часом Софіївка опинилась у складі Херсонського повіту.

Село в складі Російської імперії

У другій половині ХІХ століття Софіївка була маленьким селом, що входило до Станіславської волості Херсонського повіту. У 1886 році тут налічувалось 37 дворів та 194 мешканці. Як і більшість сіл цього регіону, Софіївка поєднувала хліборобство, рибальство та сезонне наймитування.

Менонітське поселення Райнфельд

Меноніти — протестантська релігійна спільнота, відома своєю працьовитістю, високою культурою землеробства та принципами мирного співжиття. Наприкінці XIX століття представники цієї спільноти, за дозволом російської влади, створили в південній частині Україні десятки колоній. Однією з таких стала колонія Райнфельд, заснована у 1883 році на території сучасної Софіївки.

Райнфельд, що в перекладі з німецької означає «Чисте поле», входив до менонітського округу Заградівка. Меноніти займалися сільським господарством, садівництвом, тваринництвом, і були відомі якістю своєї праці.

Райнфельд проіснував майже 50 років, але його доля була трагічною. У 1929 році колонію було знищено — радянська влада провела масову депортацію мешканців, звинувачуючи їх у “ворожій діяльності” через релігійні переконання та «антирадянську поведінку». Більшість родин було виселено до Сибіру або Казахстану. Частину репресовано. Господарства конфісковано, будівлі — передано новоутвореним колгоспам.

Період радянської влади та колективізація

Після остаточного встановлення радянської влади в 1920 році Софіївка, як і всі українські села, була втягнута в масштабну перебудову суспільного укладу.

Почалася колективізація, яка на практиці означала насильницьке об’єднання селян у колгоспи, відбирання землі, інвентаря, худоби. Заможні господарства — навіть ті, хто мав лише 1–2 пари волів чи коней — визнавались «куркулями» й підлягали розкуркуленню. Частину мешканців виселяли, інші — потрапляли до списків «класово ворожих елементів».

Для мешканців Софіївки ці роки стали періодом глибокого страху й втрати. Змінювалось не лише господарство — змінювалось життя, мислення, пам’ять.

Голодомор і репресії

У 1932–1933 роках Софіївка, як і вся Україна, пережила одну з найстрашніших трагедій — Голодомор, спричинений штучною політикою радянської влади. У відповідь на опір колективізації та прагнення селян зберегти хоча б частину свого врожаю, держава запровадила надзвичайно жорсткі плани хлібозаготівель. У людей забирали не лише зерно, а й бобові, городину, квасолю, сушену рибу, навіть залишки їжі в печах.

Документально підтверджено всього двоє загиблих від голоду у Софіївці, однак за свідченнями мешканців навколишніх сіл і спільною статистикою можна впевнено припустити, що жертвами Голодомору, ймовірно, стали десятки мешканців села.

Радянська влада заперечувала голод, натомість звинувачувала «куркулів» та «саботажників».

У ті самі роки тривали й масові політичні репресії. Жителі Софіївки, як і в інших селах, були змушені щотижня брати участь у «політінформаціях», публічно засуджувати «ворогів народу», іноді — своїх же сусідів. Людей арештовували за дрібні висловлювання, за листи до родичів за кордоном, за спробу вивезти зерно з села. Частину репресованих відправляли до Сибіру чи інші північні регіони СРСР, інші зникали безвісти.

Друга світова війна

Початок війни 22 червня 1941 року змусив мешканців Софіївки знову зіткнутися з масштабними втратами. Чоловіків мобілізували до лав Червоної армії, село частково спорожніло.

У серпні 1941 року Софіївка потрапила під окупацію нацистськими військами. У селі було встановлено комендатуру, запроваджено обов’язкову здачу продуктів, суворий нагляд за мешканцями. Частину молоді вивезли на примусові роботи до Німеччини.

У березні 1944 року село зайняла Червона армія. Частина мобілізованих селян не повернулась із фронту.

Післявоєнне село

Повоєнні роки для Софіївки були важкими, але саме тоді почалося поступове відновлення сільського життя. В перші роки господарство трималося виключно на людській силі: обробляли землю вручну, возили на волах або коровах, насіння часто доводилось збирати по жменьках у сусідів.

Праця в господарстві залишалася тяжкою — робота за «трудодні» (умовні одиниці праці), обмежене постачання товарів, сувора планова система.

Від 1950-х років село увійшло до складу радгоспу, що дало змогу частково механізувати господарство: з’явились трактори, молотарки, почались централізовані закупівлі пального, запасів насіння.

Населення залишалося малочисельним, але громада зберігала свій уклад. Соціальні послуги були базовими, але важливими для села такого розміру. Медичну допомогу надавали фельдшер і акушерка, які виїжджали до пацієнтів, часто — пішки або на конях.

Незалежність України

Після проголошення незалежності у 1991 році Софіївка, як і багато сіл України, увійшла в нову добу — добу змін, свободи, але й кризи. Колгоспи почали розпадатися, техніка — зникати, земля — передаватися в паї. Більшість мешканців, які отримали земельні ділянки, не мали ані ресурсів, ані знань для ведення самостійного господарства.

14 липня 2017 року Софіївка офіційно увійшла до складу Станіславської сільської об’єднаної територіальної громади, яка була створена шляхом об'єднання Станіславської та Широкобалківської сільських рад.

На момент початку 2020-х років у Софіївці проживало 536 осіб. Це найменше за кількістю населення село громади, але воно зберігало свою ідентичність: з рибалками, городниками, та просто працьовитими людьми.

Війна 2022 року: окупація і визволення

24 лютого 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Софіївка, як і вся Станіславська громада, опинилась у прифронтовій зоні. Уже на початку березня село було захоплене російськими військами — без бою, але під повним контролем окупантів.

Це був початок важкого періоду. Маленьке, тихе село перетворилося на лінію ризику: без зв’язку, без державних служб, під постійною загрозою обшуків, обстрілів і репресій. Окупаційна влада намагалася «налагодити» життя: пропонували гуманітарку, проводили «інвентаризацію» майна, змушували визнавати «нову адміністрацію». Але мешканці Софіївки, як і в інших селах громади, не прийняли окупацію. Люди відмовлялися співпрацювати, переховували українські прапори, слухали радіо.

10 листопада 2022 року, під час масштабного контрнаступу Збройних сил України, село було звільнене. З того часу почався новий, надскладний етап — відновлення після окупації.

Хоч активні бої в самому селі не велися, наслідки були серйозними: заміновані поля й дороги, порушена логістика, зруйновані господарства, нестача ліків, пального, продовольства. Деякі будинки були пошкоджені, комунікації — виведені з ладу. Але головне — втрата почуття безпеки, яке повертати доведеться довго.

Нині село залишається на передовій лінії фронту та зазнає постійних ворожих обстрілів.

Післямова: село, що пам’ятає тисячоліття

Софіївка — це не просто населений пункт на карті Херсонщини. Це місце, де історія вимірюється в тисячоліттях життя на цій землі. Від античних гончарів і запорозьких козаків до менонітських колоністів і сучасних господарів — кожен, хто ступав тут, залишив слід у ґрунті, у пам’яті, у душі цього краю.

Це село знало все: злет і занепад, голод і надію, тишу й війну. Його мешканці — ті, хто не потребував багато, але трималися за головне: землю, рід, людяність.

Сьогодні Софіївка — це село, яке потребує відбудови, уваги, але не жалю. Бо воно стоїть. Бо тримається. Бо має силу бути собою — тихим, скромним, справжнім.

Список використаної літератури:

1)      Археологічні пам'ятки Херсонщини. Білозерський район. URL: https://krai.lib.kherson.ua/bilozer-arheolog.htm 

2)      Сайт Станіславської СТГ. URL: https://stanislavskaotg.dosvit.org.ua/

3)      Село Станіслав. URL: https://www.facebook.com/groups/332643843750037 

4)      Софіївка (Херсонський район). URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Софіївка_(Херсонський_район)