Станіславське городище

ВСТУП: Фортеця на краю землі

На обривистому березі Дніпровсько-Бузького лиману, де стрімко зривається в глибоку синь небо степу, височить унікальна пам’ятка — Станіславське городище. Сьогодні це місце відоме своїми краєвидами, туристичними маршрутами та вітрами, що гуляють лиманом. Але задовго до появи села Станіслав, задовго до карт і кордонів, тут вирувало життя: зводилися укріплення, оброблялася земля, йшли торгівельні шляхи, стояли варти. Городище зберігає в собі сліди кількох археологічних епох, які змінювали одна одну.

Це місце — багатошарове в прямому й переносному сенсі. Воно є свідченням того, як різні народи та культури приходили, жили, воювали і зникали, залишаючи по собі уламки амфор, залишки стін, напівстерті сліди на камені. Станіславське городище — не просто археологічна пам’ятка. Це жива частина історії Причорномор’я, яка досі чекає на своє гідне місце в національній пам’яті.

Географія і топографія

Станіславське городище розташоване на північно-західній околиці сучасного села Станіслав, на високому мисі, що обривається до лиману з висоти до 50 метрів. З чотирьох боків (південь, захід, схід, північ) пам’ятка захищена природними бар’єрами — урвищами, ярами та водами лиману, а з боку степу до неї вів єдиний підхід, що дозволяло ефективно контролювати вхід на територію поселення.

Загальна площа городища сягає понад 3 гектари, і хоча значна частина його вже втрачена через обвали та діяльність людини, збережена зона досі має важливе наукове значення. Рельєф, характерний для південного краю Причорноморського плато, сприяв створенню укріпленого поселення, яке одночасно мало доступ до водних шляхів і до внутрішньої частини степової зони.

Географічне розташування Станіславського городища було стратегічним: звідси відкривається панорамний контроль за гирлом Бузького лиману, а також за підступами з боку степу. Цей фактор свідчить про ймовірне військове, оборонне або прикордонне значення пам’ятки в певні періоди її існування.

Станіславське городище з висоти. Фото Олега Марчука

Історія археологічних досліджень

Станіславське городище відоме науці вже понад півтора століття. Вперше його задокументував граф Олексій Уваров у 1848 році під час археологічної подорожі Півднем Російської імперії. Він зазначив наявність залишків фортифікацій на високому березі та окремі фрагменти кераміки. Наступним, хто звернув увагу на цю пам’ятку, був Фрідріх Браун (1862), який дослідив і класифікував частину знахідок як античні.

У 1895 і 1909 роках тут працював Віктор Гошкевич — один із провідних археологів Півдня, дослідник Ольвії. Він провів шурфування й зібрав колекцію кераміки, включаючи античні амфори та уламки посуду черняхівського періоду. Саме завдяки Гошкевичу городище увійшло до обігу в археологічній літературі.

У післявоєнний період інтерес до пам’ятки відновили Ольвійська експедиція Інституту археології АН УРСР (1947–1948) та учасники Нижньобузької археологічної експедиції (1976). Проте найґрунтовніші розкопки відбулися в 1982 та 1988–1991 роках, коли було досліджено значну частину поселенського шару, фіксовано структури, стратиграфію та знайдено артефакти з різних епох.

Особливо важливі були дослідження Сергія Буйських, Юрія Виноградова, Максима Оленковського у 1997 та 2000–2003 роках. Їхні роботи дали змогу чітко розрізнити етапи заселення території — від бронзового віку до римського періоду — й ув’язати Станіславське городище у ширший контекст історії Північного Причорномор’я.

План городища 1863 року. Джерело: "Записки Одесского общества истории и древностей - Том 05 (1863)"

Етапи заселення території

Станіславське городище — одна з небагатьох пам’яток Північного Причорномор’я, де стратиграфічно простежено незалежні поселення упродовж понад тисячі років. Територія мису заселялася хвилями — кожна нова культура залишала свій шар, з якого можна відчитати окрему історію.

Перші сліди людської присутності датуються XII–XI століттями до н.е. — періодом пізньої бронзи. Тут виявлено матеріали білозерської культури: уламки ліпної кераміки, залишки господарських ям, крем’яні знаряддя. Це свідчить про тимчасове або сезонне поселення пастухів або рибалок на фоні степової мобільної культури.

У кінці VI — на початку V століття до н.е. на цій території з’являється перше античне поселення, ймовірно, пов’язане з Ольвією. Тут знайдено черепки амфор, фрагменти чорнолакової кераміки, характерної для еллінського світу. Вважається, що в цей період Станіславський мис виконував функцію прикордонного пункту — місця торгівлі та короткотривалого перебування.

Найактивніше поселення виникло у IV–III століттях до н.е. — в часи розквіту Ольвійської держави. Городище набуло структури укріпленого поселення: з’являються залишки кам’яних стін, валів, постійні житлові споруди. Це був час господарського підйому — місцеві жителі займалися хліборобством, скотарством, ремеслом і торгівлею.

Новий виток заселення відбувся у кінці I століття до н.е. — II столітті н.е., у так званий римський період, коли у Причорномор’ї зросли зв’язки з римською провінцією Мезія. З цього періоду на городищі знайдено фрагменти римських амфор, будівельної плитки, а також монети.

Останній етап фіксується у III–IV століттях н.е., коли тут існувало поселення черняхівської культури. Це були слов’яномовні племена, які залишили по собі характерну сіру ліпну кераміку, пряслиця, залишки глинобитних жител. Імовірно, це поселення не було великим, але стало останнім у хронології життя городища.

Таким чином, Станіславський мис був населеним або активно використовувався принаймні впродовж 1200 років — і щоразу нова культура накладала свій шар поверх попередньої.

Межі та входи на Станіславське городище. Фото Наталії Шестакової

Особливості поселення та побут

Життя на Станіславському городищі мало характер змішаного типу: поєднувалося землеробство, рибальство, скотарство, ремесло й торгівля. У різні періоди переважав той чи інший компонент, але археологічні дані дають змогу відтворити загальний побутовий уклад.

На пам’ятці виявлено залишки напівземлянок (характерних для черняхівської культури), а також наземних кам’яних споруд елліністичного періоду. Останні мали прямокутне планування, побудовані з місцевого вапняку, іноді обмазані глиною. Частину з них інтерпретують як господарські приміщення, інші — як житлові.

Серед знахідок – червоноглиняна туалетна посудина та інші предмети елліністичного періоду. З римських культурних шарів походять, серед іншого, фрагменти червонолакового блюда, фігурної посудини у вигляді барана. Про життя та побут людей античного часу у цій місцевості розповідають знахідки ліпних жаровень та лутеріїв; знаряддя праці (кам’яна терка, оселки, різної форми глиняні грузила та пряслиця), пробка, виготовлена з фрагменту амфори; залізний ніж та інші речі. Виділяються знахідки ольвійської монети – дельфінчика, мініатюрної ліпної посудинки, а також культових глиняних «хлібців».

Культурний шар містить також залишки залізних і бронзових виробів, уламки зброї (наконечники стріл), що дає підстави говорити про оборонну функцію поселення, принаймні у частині періодів.

На прилеглій території фіксуються кургани скіфського часу та окремі поховання, які ще потребують детальнішого дослідження.

Посуд черняхівської культури (фото ілюстративне)

Фортифікації городища

Оборонна система Станіславського городища, за результатами археологічних досліджень, була комплексною та адаптованою до природного рельєфу. З трьох боків поселення було надійно захищене природними бар'єрами — урвищами, крутими схилами та водами лиману, що утруднювало будь-які спроби штурму з півдня, заходу та півночі.

Основна оборонна лінія розташовувалась на східному, напольному боці городища. Тут археологи зафіксували:

• залишки земляного валу, що проходив уздовж краю плато;

• фрагменти кам'яного муру, ймовірно, з вапнякових брил, частково обмазаних глиною;

Будівельні особливості укріплень не дозволяють вважати їх надпотужною фортифікацією — це була локальна, тимчасова оборонна структура, можливо, призначена для стримування невеликих нападів або контролю над доступом до поселення. Відсутність монументальних веж, брам чи складної оборонної архітектури вказує на те, що городище виконувало переважно господарсько-стратегічну функцію, але могло бути адаптоване до короткочасного захисту.

Кілік. V ст. до н. е. Станіславське поселення. ХКМ-а-8947/63. Херсонський обласний краєзнавчий музей. «Антична колекція Херсонського краєзнавчого музею: Каталог» (Херсон: Айлант, 2015).

Знищення та руйнування пам’ятки

На жаль, значна частина Станіславського городища втрачена через природні та антропогенні чинники.

Природна ерозія мису, обвалення берегів під дією вод лиману та атмосферних опадів тривають вже кілька століть. Геологічні дослідження фіксують активне руйнування берегової лінії, яке значно прискорилось у ХХ столітті.

Найбільшої шкоди пам’ятці завдано у 1990-х роках, коли на території городища був влаштований глиняний кар’єр для потреб місцевого господарства, внаслідок чого було знищено велику частину культурного шару, зруйновано частину валу, втрачено численні артефакти.

Окрім цього, у різні роки городище піддавалося діяльності “чорних археологів”, які вели незаконні розкопки з використанням металошукачів, розорювали могильники та вивозили знахідки без наукового контролю.

Внаслідок цього втрачено значну частину наукової інформації, адже без контексту знахідки не мають повної історичної цінності. Чимало артефактів із Станіславського городища, ймовірно, потрапили до приватних колекцій і залишилися поза межами офіційних музейних фондів.

Сьогодні городище є об’єктом національної спадщини, але фактичної охорони на місці ніколи не було. Відсутність інформаційних знаків, огорожі, постійного нагляду й консерваційних заходів загрожує пам’ятці подальшою руйнацією.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну стан збереженості пам'ятки не відомий. Територія зазнає ворожих ударів, можливе мінування пам'ятки та наявність інших вибухонебезпечних предметів.

Узвишшя Станіславського городища над навколишньою територією. Фото Наталії Шестакової

Сучасне значення і охоронний статус

Станіславське городище є пам’яткою археології національного значення, занесеною до Державного реєстру нерухомих пам’яток України під реєстраційним номером 197. Це одна з найважливіших археологічних пам’яток Херсонської області, яка має потенціал стати ключовим об’єктом для розвитку історико-культурного туризму в регіоні після завершення війни.

Завдяки вражаючому розташуванню на обривистому мисі, природній красі та багатошаровій археологічній структурі городище може бути включене до національних туристичних маршрутів, стати майданчиком для археологічних експедицій, польових шкіл, освітніх програм. На його базі можливо створити відкритий музей просто неба, який би поєднував археологічну, природну та туристичну функції.

Собачка. І-ІІ ст. н. е. Станіславське поселення. ХКМ–а–9584/2. Херсонський обласний краєзнавчий музей. «Антична колекція Херсонського краєзнавчого музею: Каталог» (Херсон: Айлант, 2015).

Післямова: земля, що пам’ятає тисячоліття

Станіславське городище — це місце, де час не просто минув, а залишив по собі шари: зліплені горщики бронзового віку, уламки грецьких амфор, римські монети, сліди черняхівських поселень. Це місце, де земля зберігає голоси різних народів, де природна висота перетворилась на сторожовий пост, торговий осередок, житлову територію.

Колись це був простір зустрічей, торгівлі, захисту, праці. Сьогодні — це простір пам’яті. Але ця пам’ять потребує не мовчазного забуття, а голосу, який здатен її зберегти й передати.

Станіславське городище — це не лише археологія. Це жива частина історії, яку ще можна врятувати, осмислити й показати світу. Вона заслуговує на те, щоб бути вписаною в карту культурної спадщини України — не як руїна, а як історія, що досі стоїть на своєму місці, на краю землі, над лиманом, під вітром.

Використана література:

1.      Археологічні пам'ятки Херсонщини. Білозерський район. URL: https://krai.lib.kherson.ua/bilozer-arheolog.htm 

2.      Оленковський М.П. Археологічні пам'ятки Білозерського району Херсонської області. Каталог-довідник. Херсон: Айлант, 2004. 76 с.

3.      Станіславське городище. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Станіславське_городище